Ніколи й нічим я не зможу Тобі відплатити
За всі добродійства Твої, мій Господь, на мені.
Я хочу Тобою завжди і для Тебе лиш жити
Й Тебе прославлять у кожнісінькім дні.
Усі обітниці Твої і Слово Твоє я приймаю.
Поблагослови ж Ти мене і дітей, і онуків моїх!
Не було такого, як Ти, не буде ніколи й немає!
Схиляюся низько-низенько з любов"ю в пошані до ніг я Твоїх.
********************
Сльози мої рахуєш й витираєш.
Правду усю один Ти тільки знаєш.
Не підведеш, у це я твердо вірю,
Бо Ти у всім правдивий, Боже, вірний!
********************
Допоможи, о Дух Святий,
Очима серця бачить Бога,
Щоб за Ісусом завжди йти,
Прямою щоб була дорога.
********************
Ти - КапІтан мого життя.
Веди і направляй мене.
На Тебе лиш надіюсь я-
Мене, Господь, не підведеш.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 1982 раза. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.