Я не умер тогда, когда мог умереть,
Значит, жизнь не совсем лишена еще смысла,
Значит, жизнь закружится опять в круговерть,
А пока что она ожиданьем зависла.
Ни единой души на сто жизней вокруг,
- лишь раскрытые рты и сплетенные руки,
Выдавая себя за друзей и подруг,
С ликованием вновь встретят новые муки.
Я уже не боюсь, я – свободен от боли,
Только там впереди я могу еще быть,
А вокруг – суета надоедливой моли,
Для которой пожрать, это значит – пожить.
Я не должен судить, я и сам – осужденный,
Но надежда – жива, значит – я еще жив;
И таинственой далью навек озаренный,
Я пою своей жизни нескладный мотив…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
